Ні на день не залишаємо в’язати сітки. Ні, помиляюся , було – не робили, мабуть кілька тижнів, влітку. І таке враження, що щось не доробили, не додали. Потім наздоганяли…. Тобто робили всі і якомога більше.
Проте, не зважаючи на згадане, все ж таки ми це робимо постійно з того ж 24 лютого…
Вчителі? Якщо “вікно” – в’яжемо, або зробимо обереги!
Техпрацівники – знайдуть завжди час , щоб пов’язати.
Бібліотекар, педагог організатор, медсестра, пр. психолог, асистенти – систематично це роблять, як є вільна хвилина.
Діти? Теж в’яжуть, бо мають приклад. А ще, дехто бачить,що інші роблять і самі стають.
Початківці, наші наймолодші, теж одні із нас. Ми про це вже і не розповідаємо, бо це стало нашою щоденною справою.
Купити основи, знайти тканину і так щотижня…. Проте, який раз переконуєшся, що чим більше віддаєш, тим більше повертається….
Довгий період часу купуємо ми у магазині для хлопців речі: приїзджаємо в черговий раз, замовили все, що потрібно, оплачувати, а продавці кажуть, що цього разу це все оплатять вони….
Ми взяли вдвічі більше….
І тут же, зустріли знайомих, які передали кошти нам, бо ” ви ж постійно допомагаєте…”
І так приємно, що люди у нас не всі байдужі до того,що відбувається. Не всі.
Дякуємо і нашим батькам, тим , хто з нами з перших днів. Підтримка дуууже важлива.
А ми продовжуємо в’язати сітки, до Перемоги!
